Місійне життя

Як мене послав Отець, так я посилаю вас (Ів. 20,21). Вірність місіонерському мандату Ісуса Христа, що передбачає продовжувати Його місію, є основою місіонерського покликання Церкви та Згромадження. «”Універсальна місія Церкви народжується з віри в Ісуса Христа”[1]. Якщо викривити цю віру в Ісуса, місія буде спотвореною і більше не буде “місією Церкви”. І навпаки, правдива віра у Воплочене Слово є наріжним каменем, на якому тримається весь динамізм місії»[2].

«Духовний дар, що його прийняли пресвітери у рукоположенні, готує їх не до якоїсь обмеженої й вузької місії, а до найширшої вселенської місії спасіння “аж до краю землі” (Ді. 1,8), бо кожне священниче служіння є участю в широкій вселенській місії, яку Христос доручив апостолам»[3].

«Місіонер – це людина любові: щоб могти звіщати кожній людині, що Бог  її любить і що вона сама може любити, він повинен дати свідчення любові по відношенню до усіх людей, витрачаючи своє життя на ближніх. […] Як і Христос він повинен любити Церкву: Христос полюбив Церкву й видав себе за неї (Еф. 5, 25)»[4].

«Ми не можемо бути спокійні, коли думаємо про мільйони наших братів та сестер, що, як і ми, відкуплені кров’ю Ісуса, але живуть, несвідомі Божої любові. Для кожного віруючого, як і для всієї Церкви, справа місії повинна стояти на першому місці, бо вона стосується вічного призначення людей і відповідає таїнственному і милосердному планові Бога»[5].