Мала семінарія

У своєму листі «Pastores dabo vobis» св. Іван Павло ІІ писав: «Покликання до священства часто проявляється у ранньому дитинстві або у ранній молодості».

Святий Тома Аквінський, прагнучи пояснити причину того, чому Христос любив св. Івана апостола особливо через його «юнацький вік», писав: «Це дозволяє нам пізнати, як сильно Бог по-особливому любить тих, хто присвячує себе Його служінню вже з ранньої молодості»[1]. Саме тому Церква заснувала Малу семінарію, де юнаки, які виявляють ознаки покликання, можуть розпізнати його, вчитися та готуватися, щоб продовжити своє формування у Великій Семінарії.

Мета малої семінарії полягає в тому, щоб юнак міг глибше усвідомити своє покликання, зрозуміти, чи Бог кличе його, і розвивати цей поклик у здоровому та сприятливому середовищі. Це дорогоцінна виховна праця: юнаки отримують, з одного боку, шкільну освіту, а з іншого боку – основи їхнього майбутнього священичого формування. Життя малих семінаристів передбачає багато видів діяльності, таких як культурні поїздки та спорт. Ними опікується священник Згромадження, який дбає про їхнє формування, і якому допомагають інші ченці у виконанні цього завдання. Згромадження має дім, де вони живуть разом, і ведуть такий спосіб життя, який через навчання, молитву та відпочинок готує їх до богопосвяченого життя. У певні періоди року малі семінаристи відвідують своїх батьків.